Змагай, знеможений життям, 
знеможений, змагай. 
Минуле вабить вороттям 
i врочить i нехай. 
А ти, сомнамбуло, змагай, 
у напiвснi живи, 
де жовтi сходяться леви 
у присмерковий гай. 
У воду зазирнуть ставка 
й свiчадо ночi п'ють, 
]м шерсть полискує шорстка, 
мов пелехата лють. 
А голоси протобажань 
лиш горло перетнуть, 
покрають серце без ножа 
i мовчки одiйдуть, 
лишивши, як загуслий бiль, 
укритий смерком гай, 
де тiнi товпляться в тобi, 
проте — не потурай. 
Он бач — верба — димочком тiнь. 
Ти ж тiнi тiнi тiнi тiнi тiнь. 
Анi рухнеться волосiнь, 
занурена в глибiнь.