Бубнявіють думки, проростають словами,
Їх пагіння бринить у завихренні днів —
Цілий тиждень живу і ходжу між левами,
Недаремно ж і місто називається — Львів.

Є міста — ренегати, є просто байстрята,
Є леви, що мурликають, наче коти,
Божевільно байдуже облизують ґрати
Ще й пишаються з власної сліпоти.

Але думать про них я сьогодні не хочу,
Бо мені, видно, трішечки повезло —
Я побачив у Львові Міцкевича очі,
Кривоносові плечі й Франкове чоло.

Сивий Львове, столице моєї мрії,
Епіцентр моїх радощів і надій,
Вибухає душа — я тебе розумію,
Але, Львове, хоч трішки мене зрозумій.

Я до тебе прийшов із нахопленням сина
Од степів, де Славутич легенди снує,
Щоби серце твоє одчайдушно левине
Краплю сили вдихнуло у серце моє.
 
 
1960