ЛЕСЯ УКРАЇНКА 

Десь вітер грає на віолончелі, 
Морозні пальці приклада до скла, 
І ти одна в зажуреній оселі 
Замріяно схилилась до стола. 

Мов раб німий на араратській скелі 
Карбує написи про подвиги царя, 
Ти на папері почуттів моря 
Переливаєш в строфи невеселі. 

Ти — хвора дівчина — серед глухої ночі 
Врізаєш в вічність огненні, пророчі 
Слова з прийдешніх сонячних віків, 

Щоб ті слова хитали чорні трони, 
Щоб їх несли з собою легіони 
Нових, непереможних Спартаків.