ПРИРУЧЕНИМ ПАТРІОТАМ

Обмивши губи в нарзані чи в каві, 
Дожовуючи свіжий бутерброд, 
Ви стаєте великі й величаві 
І любите Вітчизну і народ. 

Ви чуєте народні віщі думи, 
Його тревоги берете в серця, 
Коли потієте у черзі за костюмом, 
Затиснувши в долоні гаманця. 

Ні, ви не блазні, ви не лицеміри — 
Нікчемного презирства не убить, 
І свій народ ви любите без міри, 
Коли у міру вигідно любить. 

За плату ви закохані в ідею 
І зморшки морщите на ситому чолі… 
Кому ж ви служите, приручені Антеї, 
Відірвані від матері-землі? 

Хто ваш народ? Яка у нього доля? 
Куди його коріння проросло? 
Чиї могили стогнуть серед поля, 
Забрівши здичавіло у село? 

Хоч раз почуйте, грамотні руїни, 
Нікчемні слуги чорного добра, 
Як обіпершись вітрові на спину, 
Кричить Тарасова гора: 
— Нема на світі України, 
Немає другого Дніпра!.. 

26.VI.1963