Тихіше, оратори балаганні! 
Одчайдушно і люто кричу: 
Сьогодні я зізнаюся в коханні 
Кострубатому Вані Драчу! 

Ваня! Моє довір'я 
Занадто сліпим стає. 
Я хочу собою змірять безмір'я, 
Безмір'ю серце віддать своє. 

У мене натура, мабуть, жіноча: 
Такий я ніжний, немовби чорт. 
Я часом тебе цілувати хочу 
Й плювати словами в букети морд. 

Яка ти в біса мені опора? 
Яки в тебе, Йване, чини? 
Ходить досада моя прозора, 
Стукає в душу твою: 
— Одчини! 

Іване! Візьми й закохайся в мене, 
Хіба тобі важко? 
Візьми й полюби! 
Хай сяде щирість, 
Проста й шалена, 
На наші хохлацьки лоби! 

2.II.1962