Я юності не знав. Нудотно і похмуро 
Пройшли мої, можливо, кращі дні 
У тісноті і сутінках конури 

З думками власними наоднині. 
Я не шукав хвилинної утіхи, 
Бо соромітними здавалися мені 

Вульгарні танці і розмови тихі, 
П'янке тепло дівочої руки 
І губи, скорчені від сміху. 

І все  було у мене навпаки: 
Коли гриміли духові оркестри 
І шарпали підлогу каблуки, 

У мене в роздумах проходили семестри. 
Були зі мною сум і самота 
Та ще нудьга й докука, ніби сестри. 

Тепер смішні — дитяча прямота, 
І аскетизм, і холодність уявні, 
Бо сонне серце сполох калата. 

І та моя відчуженість недавня 
Мене залишила — і я бажаю жить, 
Відкрить на вікнах посірілі ставні, 

З людьми сміятись, плакать і любить.