* * * 

Візьмеш у жменю сонного насіння 
І не пізнаєш власної руки, — 
Най синій день, най у землі коріння, 
Жіночий сміх і соняшні книжки! 


Я не люблю самотнього зідхання — 
Нащо давать далеким зорям звіт? 
Не долетить ні перша, ні остання 
З моїх думок у невідомий світ. 


Це ти така і тепла, і принадна, 
І над тобою все гудуть дроти. 
Розстеле ніч свої похмурі рядна, 
І знову не одзеленієш ти. 


Надії мрійні і смутне квиління 
Загублено у передранній млі, 
А гострозоре, мужнє покоління 
Уже росте на молодій землі. 

1925 p.