Володимир Мономах 

Дивився з вежі 
На темний бір. 
Там слід ведмежий 
І вовчий зір. 

Там бродять тури 
У далині, 
А дуб похмурий 
Ковтає дні. 

Дививсь і зброю 
Стиснув хутчій, 
Соколів двоє 
Враз на плечі. 

Бичача шия, 
Мов камінь, крик. 
Не Візантія, — 
До степу звик. 

Залізна шкіра, 
Серце тверде — 
На роги звіра 
Не попаде. 

О Мономаше! 
Ти не навчай, 
Що щастя наше — 
Покора й рай. 

Зійдуть на попіл 
Бліді ченці, 
А спис і сокіл 
В твоїй руці! 

Гримить відвага 
На всі віки — 
Той крик варяга, 
Той стиск руки! 

1922 p.