Я світ увесь сприймаю оком, 
Бо лінію і цвіт люблю, 
Бо рала промінні глибоко 
Урізались в мою ріллю. 


Люблю слова ще повнодзвонні, 
Як мед, пахучі та п'янкі, 
Слова, що в глибині бездонній 
Пролежали глухі віки. 


Епітет серед них — як напасть: 
Уродиться, де й не чекав, 
І тільки ямби та анапест 
Потроху бережуть устав. 


Я славлю злотокосу осінь, 
Де смуток мій — немов рубін, 
У перстень вправлений; ще й досі 
Не випав з мого серця він. 


Дивлюся й слухаю: прозоро 
Співає струмінь битія, 
І віриться, що скоро-скоро 
Так само заспіваю я. 

1925 p.