Дажбог лякає білі коні, 
Бучний табун зими, 
З його рожевої долоні 
Вогонь проміння барвно гонить 
На вогке тло землі.

Зима вже білий стяг підносить, 
Підносить стяг зима, 
Благає порятунку, просить: 
«Не треба бою, досить, досить!» 
І лине за лиман...

І коні-велетні женуться 
І крешуть лід дзвінкий, 
В бігу птахами розіпнуться 
І в дикім полі розіб'ються, 
Розвіються вони...

Проґавлена остання змога, 
Долічені вже дні... 
І гридень* світлого Дажбога 
Сурмить блакитну перемогу 
На золотім коні!

* Гридень – княжий дружинник
у Київській Русі