БОЖА МАТІР

Йшла степами й питала:
«Де мій син? Чи не стрівся він вам?» 
(А по селах ставки — як дзеркала: 
Божий простір веселим качкам).

«Чи не стрівся вам десь по дорогах
Синьоокий Христос?
Волосся у нього
Золоте, як осінній покос».

Все питалася знову і знову;
Люди мовчки сахалися вбік
(Лиш поважно дивилися вслід їй корови,
Пес безхатній за нею до царини біг).

За рікою спинила на ниві 
Дідуся, що гнідка поганяв. 
Кінь істомлений голову сиву 
На плече їй поклав (бо пізнав!).

«Чи стрічали його ви з дарами? 
Чи вінчали його, як царя, 
У високому білому храмі, 
Де у вікна світила зоря?»

«Та невже ж тобі ще не сказали?» 
Роз'ярився корявий дідусь: 
«На усіх перехрестях його розіп'яли, 
І помер твій веселий Ісус.

Біле тіло його шматували. 
Загинали над ним матюки. 
І вовкам на поталу 
Розкидали куски».

Головою припала до гриви... 
Враз метнулась назустріч зорі 
(Дикі гуси крикливі 
Закружляли над нею вгорі),

А за нею наздогін пожежі, 
Диму сизого змії виткі. 
Біжучи, розгубила одежі, 
І махали услід вітряки.

Вдалині над житами 
Білим квітом гойдалась вона. 
Осипалася там пелюстками... 
Манячіла, щезала в ланах.
*
Бур'яном заростає дорога, 
Що крізь заграву днів 
Нас вела до далекого Бога. 
Але вересом слід твій зацвів,

Скорбна мати, що плачеш у небі, 
І під обрієм грізних років 
Голубіє, мов спогад про тебе, 
Синя плахта лісів.

Синій пояс твій річкою в'ється... 
Затаївши останній вогонь, 
Так тихесенько б'ється 
В ніжнім теплі твоїх долонь

Під дощами твого волосся 
Бідне серце землі. 
І росте з нього буйне колосся, 
І курличуть чад ним журавлі.