Франкфурт-на-Майні Синіє небо, наче став. Ходжу завулками тісними, Що, певне, юний Гете ними Колись закоханий блукав. Хто розчинив вгорі вікно? Чий погляд там мене чатує? Я тут під аркою смакую Солодке яблучне вино. О, певне, Фавста теж водив В ці нетрі хитрий Мефістофель, На цій стіні лишив свій профіль І пиво з цих шухляд цідив. Входжу в собор, де вічна мла, І з мороку середньовіччя Всміхаються мадонн обличчя. На синім візерунку шкла Христос, незмінний у роках, Прозорий, пломенем прошитий. Отут молилась Маргарита І гірко каялась в гріхах. Потужну повінь ллє орган. Стара легенда оживає. На хвилях серце випливає В вечірній франкфуртський туман.