КОРТЕС
1
В казковий край під пальми і агави, 
Де стигнуть темні грона островів, 
Тебе помчала далеччю морів 
Жадоба золота, пригод і слави.

Вкривались багрецем її заграви 
Дзвінкі вітрила легких кораблів, 
І вабив десь за безміром пісків 
Незнаний скарб заморської держави.

Роками мрію ти плекав,— тепер 
Вона встає між голубих озер 
Жива, втілившися у камінь зримий.

Дивись: он проти сонця мерехтить
Те Мехіко з дахами золотими,
Що, як сурма, в легендах прогримить.
2
Мабуть, не раз вони в дитячих снах 
Тобі ввижалися: чудні, далекі, 
Золотошкурі і сумні ацтеки 
З погордою в потьмарених очах.

І бачив ти крізь млу й прадавній жах, 
Як ідолів роззявлені пащеки
В диму пожарів репались від спеки, 
І злото сліз текло їм по щоках.

Згадавши, ти спинив коня в задумі... 
Зеленопере царство Монтесуми! 
Невже воно — лиш марево і міт,
Що спопеліє й щезне димом чорним, 
І тільки диким цвітом неповторним 
Цвістиме в спогадах прийдешніх літ?