З Махара 

Немов оті курки старі, 
Що тупо долі ждуть лихої, 
Стоять халупки на горі 
В фаталістичному спокої. 


Солома й глина — от і все, 
Чим заліпили трухлу сошку, 
А вітер стінами трясе, 
Й діряві хиляться потрошку. 


Лиш соняшників юна січ, 
Піднявши золоті забрала, 
Зорить на сонце віч-у-віч, 
І в погляді — пиха зухвала. 


А біля плоту схудлий пес 
Протяжно виє просто в поле... 


Подумай: край такий увесь, 
Кругом таке убозтво голе.