Казкар: Привіт маленькі і дорослі Запрошую до себе в гості – В країну музики й пісень. Отож в один весняний день… Жив-був простий собі хлопчина- Слухняна, як усі дитина. Любив співати, жартувати І містом з дідусем гуляти, А все, що бачив й відчував Умить в мелодію складав. Без звуків музики й пісень У нього не минав і день. А ось він сам біжить, мабуть. Орфеєм хлопчика зовуть. Він навіть нас не помічає, Бо дуже нині поспішає: Із дідусем малий Орфей Іде у чарівний музей. Як тільки двері привідкрив, Привітну Флейточку зустрів. А в центрі залу, ще й на троні Стояла Скрипка у короні. Вона сказала, мов царівна: “Орфею, музика чарівна Звучить тоді, як граю я, Бо перша партія моя!” Тут Бубон Скрипці заперечив: “Твої слова тут недоречні – Оркестр не зможе грати сам, Якщо замовкне барабан.” Уся дрібнота щебетала І до Орфея промовляла: В Тромбона голос найміцніший, А Ксилофон – найяскравіший, У Флейти славний цілий рід, А Бас старезний, наче світ. Великі, менші і малі, Щипкові, струнні, духові… Трикутник, цілий хор Дзвіночків, Не розпізнати голосочків. Колись була – вербова гілка, Тепер вона – дзвінка Сопілка. А коломийки як заграли Гуцульські запальні Цимбали! Їм помагати стала Фрілка, А коду дзенькнула Тарілка. Весь зал звучанням цим налився – Орфейчик зовсім розгубився: “Кого ж мені таки обрати? Тут треба помочі питати!” Дідусь із мудрими очима Стояв в кутку, перед дверима. “Дідусю!” – викрикнув Орфей, Вже добігаючи дверей. Та тут малого перервала Мелодія, що залунала. І звуків ніжний перелив Чутливу душу полонив. То обізвались голосні Гітари струни золоті: До дідуся він біжучи Торкнувся їх нехотячи. А разом з ними забринів Чийсь ніжний, задушевний спів. “О, хто ж це гарно так співає, Хто голос найніжніший має?” Почав Орфейчик розглядатись, До інструментів придивлятись. І тут побачив у кутку Красуню милу і струнку. “Скажіть, як звуть Вас дивна панно, Ой, як співаєте Ви гарно! І Ваш чарівний голосок Пливе, немов живий струмок.” “Я та, що світом скрізь літає, Зі смутку люд розвеселяє. Я часом можу сумувати І навіть сльози викликати. Але якщо розвеселюся, То вже нічого не боюся. Лунаю я по всій землі, Зі мною старші і малі. Щей маю нерозлучну пару – Надійну подругу Гітару. Я, Пісня, друже мій коханий, Що в Україні добре знана. І обираю тільки тих, Кому потрібна більш за всіх. В дарунок послана до Тебе, Талантом із самого неба.” Твори, співай моя дитино, Як Муза душу полонила. Бо всі минають почуття, Лиш вічне в Музики життя!