СОВИ
 
Завмерли в чорних вербах сови, 
Немов богів чужинних тінь, — 
У безконечну далечінь 
Вп’ялося око їх багрове. 
 
Отак чекатимуть вони 
Меланхолійної години, 
Як, відтіснивши промінь, рине 
Вечірній смерк з височини. 
 
І свідчать пози їх статечні, 
Що в цьому світі небезпечні 
Хапливі рухи, — спопелить 
 
Того жахлива мить розплати, 
Кого рухлива тінь п’янить, 
Хто прагне місце поміняти.