о.Ігор Цар
СКАРБИНКА  МУДРОСТІ
   
   ЦІЛЬ ЖИТТЯ
   
   1. Найвища ідея Ісуса Христа – спасіння душ і визволення роду людського з неволі диявольської. 
   2. Ціль духовного життя та християнського вдосконалення у тому, щоб ми пiзнали Божу могутнiсть та доброту, а нашу негiдність i схильність до грiха (Франциск Скуполі). 
   3. Євангеліє – це не обітниця легких успі-хів. Щоб знайти життя – треба його втратити; щоб народитися – треба померти; щоб врятуватися – треба прийняти хрест (Папа Іван-Павло ІІ).
   4. Хто хоче стати досконалим у любові, того Бог поступово позбавляє утіх, дібр, почестей, приятелів і навіть здоров’я, щоб повністю віддати себе Господеві (св. Франциск Скуполі). 
   5. Богоугодне життя не полягає лише в оминанні гріха, але передусім – у творенні добра (Патріарх Мирослав-Іван Любачівський). 
   6. Хто має не лише віру пізнання, але також віру діяльну, хто любить Бога і вірою тішиться, той посідає віру досконалу, і тому прагне жити згідно з правдами, в які увірував (св. Альфонс). 
   7. Нiщо так не ушляхетнює i не робить подiбним до Бога, як прощати ворогам та за зло добром вiдплачувати (Франциск Скуполі). 
   8. Дотримуватися Божого закону може бути дуже важким ділом, але неможливим – ніколи. Це постійне вчення церковного передання (Іван-Павло ІІ). 
   9. Нагорода для сповняючих заповiдi Божi перевищить всi нашi надiї, вона буде без мiри i без кiнця (св. Iван Золотоустий). 
   10. Чим бiльше душа пiзнає свою негiднiсть, тим бiльше і щедріше Бог надiлює її своїми дарами (св. Альфонс). 
   11. Уся мудрість полягає в тому, аби переконати себе, що людина – це нiщо (св. Августин). 
   12. Христос – джерело життя. Рiка, вiдрiзана вiд джерела, швидко висихає, тратить силу і мiць. Земля без сонця тратить плiднiсть, а риба без води гине. Так i людина без Бога (Іван Луцик). 
   13. Щоб називати себе людиною, треба мати ідею в голові, розум у серці і Бога в душі (о. Ігор Цар). 
   14. Бог стався чоловiком, аби чоловiк обожився (св. Атаназiй Великий). 
   
   СВЯЩЕНСТВО 
   
     15. Усi ангели разом не мають такої влади, яку має священник, бо не можуть вiдпустити нi одного грiха. А вже найбiльша священнича гiднiсть у тому, що на слова священника в Службi Божiй Христос сходить на землю (св. Григорій Богослов). 
   16. Яка достойна гiднiсть священникiв, в руках котрих, як в лонi Пречистої Дiви, воплочується Син Божий!   (св. Августин). 
   17. Священник має бути таким святим, щоб мiг служити iншим за взiр святості, бо для того поставив Бог священникiв на землi, щоб жили на нiй як ангели, і були свiтлом та взірцем для iнших людей (св. Iван Золотоустий). 
   18. Сину мiй, якщо ти станеш священником i тобi трапиться нещастя стати багатим, – ноги моєї не буде у твоєму домi (мама св. Івана Боско). 
   19. Як це? Люди йдуть на край свiту, щоб здобути дещицю золота, а я не мав би пiти туди задля любові Iсуса Христа (св.Франциск Ксаверiй). 
   20. Хто має сильну віру, той має безцінний дар; і на цій долині сліз, будучи розп’ятим, почувається щасливим і співає: “Хай живе Ісус у наших серцях – наша Любов, наше Життя!” (о. Ігор Цар).
   21. Легше часом кров пролити в однiй хвилi ентузiазму, нiж довгi роки з трудом виконувати обов’язки, зносити спеку дня i жар сонця, злобу людей i ненависть ворогiв, брак довiр’я своїх i недостачу помочi вiд найближчих; i серед такої працi аж до кiнця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврiв перед перемогою, анi винагороди перед заслугою! (Митрополит Андрей Шептицький).
   22. Людина, що йде на поклик Божий, з роками німіє від життя, нічому не дивується, а лише тихо в душі розпинає себе разом із Христом, приносячи Богові милу жертву за спасіння світу (о. Ігор Цар). 
   23. Тепер ти – священник i ближче до Iсуса. Я не читала твоїх книг, але пам’ятай: почати служити Лiтургiю – значить почати страждати. Вiднинi ти повинен думати тiльки про спасiння душ. Отож, залиш усяку турботу про мене (мама св. Iвана Боско). 
   24. Богові – серце, людям – праця, собі – хрест  (св. Хосе Ескріва). 
   
   ЦЕРКВА
   
   25. Як корабель без керманича iде на погибель, як вiйсько без вождя мусить здатися вороговi, так мусiла б розпастися Церква, якби не мала осередка єдності – видимого голови (св. Iван Золотоустий). 
   26. Вороги Церкви для того так дуже переслiдують голову тої Церкви, щоб через усунення керманича Церква розбилася. Один Бог, один Христос i один престол св. Петра, утверджений словом Спасителя (св. Кипріян). 
   27. Через установлення голови усувається роздвоєння (св. Єронім). 
   28. Хто менi дав уряд, той дасть менi силу до того i допоможе мені (св. Лев Великий). 
   29. Петро дістав першість, щоб видимою була єдність Церкви і престолу Петрового (св. Кипріян). 
   30. У головному – єднiсть, у спiрному – свобода, у всьому – любов. Пiд одним головою, Петром, є всi члени Церкви (св. Августин). 
   31. Рим сказав, – справа скiнчена. Там Церква, де Папа. Церква є або одна, або її нема (св. Августин). 
   32. Ми не можемо мати Бога Отцем, якщо не маємо за Матір Церкву. Поза Церквою спастися неможливо (св. Августин). 
   33. Хто не був у ковчезi Ноя, той мусiв у потопi загинути. Хто поза Церквою споживає великоднього агнця, не буде святим (св.Єронім). 
   34. Як легко люди відрізняють чисте джерело від брудної калюжі, але як важко їм відрізнити правдиву Церкву від фальшивої, бо лукаве серце шукає вигоди. Колись Бог за це спитає (о. Ігор Цар). 
   35. Церква не мала б ворогів, якби в ній не було сповіді, обов’язку чистоти і науки про пекло (Іван Луцик). 
   36. Церква найкраще процвiтає тодi, коли є переслiдувана (св.Iларіон). 
   37. Хрести не ставлять на могилах тих, хто мав причетність до розпинання Ісуса (Степан Трубич). 
   38. Ми почитаємо мощi святих, щоб через них поклонятися Богові, за якого вони померли (св. Єронім). 
   39. Бiси трясуться не тiльки вiд самого Розп’ятого, але й від мощей тих, що за нього вiддали життя (св. Iван Золотоустий). 
   40. Диявол старається представити нам, що високе бажання та воля наслiдувати святих є гордiстю (св. Тереза з Авіля). 
     
    ПРОПОВІДЬ
   
   41. Як вiтер зворушує хмари, так Дух Святий зворушує благовісників i надихає їх на те, що вони мають говорити (св. Григорій Богослов). 
   42. Як перо пише те, що бажає людина, яка пише, так i проповiдники Євангелiї говорять те, що подає їм Дух Святий (св. Василій Великий). 
   43. Пси брешуть в оборонi пана свого, а я маю тихо бути, коли хтось хулить iм’я Боже? Скоріше помру, а мовчати не буду! (св. Єронім). 
   44. Проповiдь є плугом, що оре нашу душу, а пирiй грiха вiдкидає на бiк (св. Єронім). 
   45. Як гіркі лiки оздоровлюють тiло, так само колюча правда лiкує душу. 
   46. Розумного бiльше дiймає докiр, анiж дурного сто ударiв; а дурень, коли мовчить, – здається мудрим (Соломон). 
   47. Коли Цар небес послав Письмо до тебе, то пильно кожного дня розважай слова Творця твого i зi Слова Божого пiзнай Серце Боже, щоб тим усерднiше стремiв до неба та вiчності (св. Григорій Богослов).
   48. Хто шукає мудрiсть на землi, той знайде вiчнiсть у небi (о. Ігор Цар). 
   49. Як умерти мусить тiло, що не приймає страви, так завмирає духовно той, хто не слухає Слова Божого, бо воно є кормом душi (св. Діонисій Картагенський). 
   50. Дитина несе горiх до матерi, щоб його розбила; християнин спiшить до Церкви, аби йому пояснила значення Святого Письма (св.Єфрем). 
   51. Неможливість довести, що Бога нема, переконує мене в тому, що Він існує (Жан де Лабрюєр). 
   52. Слiпий завжди скаже, що є сонце, то чому зрячi сумнiваються, що є Бог? 
   53. Хто пiзнав iстину зранку, той може спокiйно ввечерi померти (Конфуцій). 
   
    
   СВЯТЕ ПРИЧАСТЯ
   
   54. Вiра є корiнь, надiя – стовбур, а любов – плід (св. Єфрем). Вiра зароджується вiд дiї ласки Божої на розум i волю (Іван Луцик). 
   55. Слiпий не бачить сонця, однак воно є. Так i ми вiримо в тайну Пресвятої Трійцi, яку не можемо осягнути розумом (Іван Луцик). 
   56. Хто дивиться на сонце – ослiпне, хто хоче дослiдити святі Тайни вiри – розум йому запаморочиться (св. Августин). 
   57. Під час освячення наступає Воплочення Iсуса Христа, подiбно як через осiнення Святим Духом Він воплотився в Пречистiй Дiвi (св. Iван Дамаскин). 
   58. Святе Причастя – Триєдиний Бог. До освячення – хлiб, опiсля – Бог. 
   59. Ти не перемiниш Мене в себе, як це робиш з поживою твого тiла, але радше перемiнишся в Мене (св. Августин). 
   60. Небесна манна дає сили, приймається як щоденний лiк на щоденнi слабкостi, усуває байдужiсть (св. Амврозій). 
   61. Бджола не з бiльшим запалом кидається на квiтку, щоб з неї виссати мед, ніж моє Серце лине до тебе, коли ти бажаєш прийняти Мене у св. Причасті! (з об’явлень  св. Мехтильдi). 
   62. З одного св. Причастя є більший хосен, аніж з цілотижневого посту на хлібі та воді (св. Вінкентій Ферерій). 
   63. Коли відходимо від престолу, то з нашого серця виходить стільки полум’я любові, що стаємо пострахом для злих духів (св. Іван Золотоустий)
   64. Будьте взірцем, приймайте щодня св. Причастя, працюйте чесно в своєму покликанні i бiльш нiчого (Митрополит Андрей). 
   65. Св. Альварез молився за прощення. Нараз вiдкрився Кивот, i вийшов яснiючий у сяйвi Iсус, тримаючи перли, й промовив: “Глянь, це мої благодатi! Лише б хто захотiв прийти i брати їх вiд мене”. 
   66. Треба молитися за того, хто уникає св. Причастя, бо такий є в небезпецi втратити вiчне спасiння (св. Кипріян). 
   67. Тi, що завжди при цареві, мають на нього вплив i все отримують вiд нього. Так i з тими, що через молитву стають близькими до Бога – Царя усiх царiв (св. Iван Золотоустий). 
   68. Одна Служба Божа, за життя побожно вислухана, значить бiльше, як лишити по собi стiльки маєтку, щоби після твоєї смерті було її відправлено сто разів (св. Анзельман). 
   69. Хто побожно i часто слухає Службу Божу, той не загине наглою i несподіваною смертю (св. Августин). 
   70. Чого ми не вимолили в часi Служби Божої, того в інший час важко буде випросити (св. Iван Золотоустий). 
    
    СВЯТІ ЖІНКИ
   
   71. Хто буде спасенний? Той, за ким постоїть Пречиста Дiва Марія (св. Діонисiй). 
   72. Хто не визнає святої Богородицi, є вiдлучений вiд Бога (св. Григорій Назіянський). 
   73. Служити Марiї – значить панувати, а зачислятися до її невiльникiв – значить бiльше, як посiдати царство (св. Бонавентура). 
   74. Набожнiсть до Пречистої Дiви є непомильним знаком спасіння: Бог дає його лише тим, котрих призначив до неба (св. Iван Дамаскин). 
   75. Як вiск тає при вогнi – так i диявольська сила тає, коли побожно взиваємо ім’я Марiї (св. Бонавентура). 
   76. Не з браку довiр’я до Божого милосердя взиваємо Пречисту Дiву Марiю, але зі страху перед своєю негiднiстю (св. Анзельман). 
   77. Бог хоче, щоб ми одержували всі ласки через руки Марії (св. Бернард). 
   78. Марiя – зiрка моря! Це слово походить з неба. Марiя – ясна зоря, вознесена Провидiнням понад велике i широке море цього свiту, сяючи заслугою i власним прикладом. Нам – дороговказ i спасiння. Коли тобою кидають хвилi, не вiдвертай очей вiд Неї (св. Єронім). 
   79. Дівицтво не є обмеженням мiсiї жiнки, бо плодючiсть духа перевищує плодючiсть тiла (Мішель Куаст). 
   80. Жінка сильніша за чоловіка та вірніша в годину страждання. І Марія Магдалина, і Марія Клеопова, і Соломія! (св. Хосе Ескріва).
   81. Хоч я дуже люблю тебе, але волiла б бачити тебе померлим на нарах, нiж довiдатися, що ти образив Бога одним смертельним грiхом (Софiя Шептицька до сина Андрея). 
   82. Св. Макрина намовила свого брата св. Василія Великого покинути успішну кар’єру адвоката і розкоші світу, щоб посвятити своє життя для Бога (о. Ігор Цар). 
   83. Мама св. Григорія Богослова, св. Нонна, прийшла на похорон своєї дочки св. Горгонії в білій одежі, бо вірила, що смерть для християн – то не кінець, а початок вічного життя, то не смуток, а радість для тих, хто дивиться на це очима віри (о. Ігор Цар).
   84. Мама св. Івана Золотоустого, Анфіса, на 20-му році життя залишилася одною з найбагатших вдів Антіохії. Однак не думала про життя в розкошах, а посвятилася цілковито Богові та вихованню своєї дитини. Бог прийняв жертву доброї матері, і син став славою Церкви (о. Ігор Цар). 
    
    БОГ І БАТЬКІВЩИНА
   
   85. За будь-яких обставин стiй прямо, пам’ятаючи, що горизонтальна лiнiя – це лiнiя змiї. Людина ж – вертикальна. 
   86. Ідея живе лише тоді, коли людина прагне за неї померти (Зеновій Красівський). 
   87. У кого лев у серцi, в того не буває гадюки у мозку. 
   88. Молодець прагне туди, де правда, а собака – де буде ситий (Конфуцій). 
   89. Свiт вiдкривається тому, хто знає, куди йде. 
   90. Найцiннiшим скарбом, яким Бог обдарував людину, є свобода. 
   91. Хто змирився з рабством, – той став на коліна перед дияволом (о. Ігор Цар). 
   92. Я боровся не за свою свободу, а свободу вітчизни, і таке завзяття виявив не задля того, аби самому бути вільним, а щоб жити серед вільних (Катон). 
   93. Не пийте горілки і не куріть цигарок, – тоді окупанти не зможуть знищити наш народ (Іван Пилипчак). 
   94. Треба кохати ідею понад усе на світі і не міняти свободу на кусок м’яса (о. Ігор Цар). 
   95. Проти вітру перти, проти хвиль плисти, сміло аж до смерті хрест важкий нести (Іван Франко). 
   96. Якщо переконання, за які ви боролися, потерпіли поразку, – хай вірність ваша торжествує свою перемогу. 
   97. Коли борешся за справедливість і хочеш стати святим – очікуй вигнання і місця за ґратами. 
   98. Підлість і зрада постійно супроводжують того, хто хоче щастя для всіх людей; але це найкраща школа і золота наука від Бога, яку за гроші не купиш (о. Ігор Цар). 
   99. Я дякую Всевишньому за те, що мене били в тюрмах і на волі! Дякую Йому за те, що мене били, а не величали раби! (Патріарх Йосиф Сліпий). 
   100. Не пасує, щоб нас чорти хвалили, – бо гріш ціна такому життю (о. Ігор Цар). 
   101. Якби раби не похилили голови, – то не стояв би я нині над берегом Неви (Тарас Шевченко). 
   102. Злi володарi є звичайною карою Божою за грiхи народу (св. Августин). 
   103. Далеко важливіше завжди пам’ятати, щоб народ і його представники трималися Бога, ніж запитувати, чи Бог стоїть на боці народу (Авраам Лінкольн). 
   104. Ті, що живуть в Україні, нехай кріпляться Святим Духом, а Боже Провидіння зарахує їх до когорти святих! (Папа Іван XXIII). 
   105. Любов до Бога і Батьківщини – це дві найбільші любові кожної благородної душі (Папа Пій XII). 
   106. Якщо тебе, Єрусалиме, я забуду, – нехай забудеться моя десниця! (Пророк Давид). 
   107. Ім’я Митрополита Андрея Шептицького залишиться благословенним навіки у Божій Церкві, яка завжди пам’ятатиме його палку ревність за спасіння душ та мужню відвагу в обороні навіть і національних прав свого народу (Папа Пій XII). 
   108. Патріотизм – це не якась чисто політична справа, але справжня християнська чеснота, що випливає з 4-ої Божої заповіді (о. Іриней Назарко, ЧСВВ). 
   109. Справу Церкви від національних первнів неможливо відділити. Так було століттями, так є і тепер. Хто є українцем-християнином, той є теж українським патріотом (Патріарх Йосиф Сліпий). 
   110. Кому бракує серйозності, відповідальності та характерності, неохоти постояти за правду й за неї жертвуватися – той духовний нігіліст і релігійний самовбивця (о. Василь Зінько, ЧСВВ). 
   111. Ми всі мусимо виступити як один український народ в обороні нашої Святої Помісної Церкви, державності і наших прав (Патріарх Йосиф Сліпий). 
   112. Я люблю Бога і Україну, але волію кінець світу, ніж має бути Україна без Бога! (о. Ігор Цар). 
   113. Безбожники знищили моє тіло, але їм не вдалося знищити мого духа! (блаженний Василь Величковський). 
   114. Усе, що я робив, було на користь Карпатської України. А коли така Божа воля, щоб я став мучеником, то я це приймаю без нарікання (Президент о. Августин Волошин). 
   115. Ми повиннi своєю смертю вчити майбутнiх, як жити (Леся Українка). 
    
    
    МОЛИТВА
   
   116. Для розуму невигідно довго вправлятися в молитві через тісноту і зосередженість. Легше розмовляти про богословські речі, де великий простір свободи (св. Діадох). 
   117. Проповiдники, сповiдники та духовнi письменники мало поручають молитву – це є справедливою карою за нашi грiхи (св. Альфонс). 
   118. Молитва – це плуг, яким оремо ниву серця пiд посiв покаяння (Іван Луцик). 
   119. Як риба без води гине, так i людина без молитви не може жити (св. Iван Золотоустий). 
   120. Бог дав кігті звiрятам, крила – птицям, а нам – молитву (св. Iван Золотоустий). 
   121. Роби для Бога, що можеш, а молися про те, що не можеш, i Вiн тобi допоможе, щоб ти все змiг (св. Августин). 
   122. Безнастанна молитва притягає нам помiч Святого Духа (св. Єфрем). 
   123. Коли немає лукавства в людині, тоді й одна подяка – приємна Богові більше, ніж багатоцінна жертва (св. Антоній Великий). 
   124. Якщо радіохвилі не бояться відстаней, то тим більше не бояться їх хвилі любові та молитви (Ксенія Кибальчич) 
   125. Злi помисли – це вогонь, а водою на нього є молитва (св. Пiмен Великий). 
   126. Як же хочеш, щоб тебе Бог вислухав, якщо ти сам себе не розумієш? (св. Єфрем). 
   127. Дияволи сильнi, але молитва сильнiша вiд усiх демонiв (св. Бернард). 
   128. Бог дає початок вiри – ласку, а витривалiсть тим, що моляться (св. Альфонс). 
   129. За гроші можна купити хату, машину, золото й срібло, а щасливу долю можна вимолити тільки в Бога святим і праведним життям (о. Ігор Цар). 
   130. Якщо хочеш мати гарний, приємний вигляд, стiй хвилину перед дзеркалом, п’ять хвилин перед своєю душею, і п’ятнадцять хвилин перед Христом (Мішель Куаст). 
    
   САМОТА
   
   131. Спокiй i мир є початком очищення душi, тодi язик звiльняється вiд говорення про людськi справи, очi не звертають уваги на красу оточення, а слух не є послаблений приємними тiловi мелодiями i розмовами з балакливими людьми  (св. Василій Великий). 
   132. Осягнений душевний спокій є передсмаком неба (св. Iван Золотоустий). 
   133. Чим є цiлий свiт у порiвняннi зi спокоєм серця!? (св. Франциск Салезій). 
   134. О, самото! Квiти Христовi цвiтуть при тобi!  (св. Єронім). 
   135. Усамітнене життя – це життя земних ангелiв (св. Iван Золотоустий). 
   136. Усяке усамітнення є гріхом, – так мовить стадо. 
   137. Для одного самота – це втеча хворого, для іншого – втеча від хворих. 
   138. Скiльки разів бував я мiж людьми, і завжди повертався менш добрим чоловіком (Сенека). 
   139. Не марнуй життя на пошук друзiв, бо тiльки Христос є правдивим Другом, Порадником, Батьком, Учителем i Богом (о. Ігор Цар). 
    
   МОВЧАННЯ
   
   140. Твердинею в духовній боротьбi є мовчання, і воно дає певну надiю на перемогу (Франциск Скуполі). 
   141. Мовчання – це наслiдок терпеливості, а вона ломить злiсть (св. Климентій). 
   142. Якщо роз’ярений потрапить на лагiдного, то дiється те саме, якби гаряче залiзо занурив у воду (св. Iван Золотоустий). 
   143. Мовчання є вбивством грiха (св. Августин). 
   144. Якщо ти критикуєш – то пропонуй, якщо пропонуєш – то реалізовуй. 
   145. Хто навчився мовчати, той вмiє розумно говорити (св. Григорій Богослов). 
   146. Говори людям про Бога, а Богові про людей – тоді не згрішиш. 
    
   ПОКОРА
   
   147. Небесна брама є вузька, i лише малi, тобто покiрнi, можуть до неї ввійти (св. Бернард). 
   148. Грiб – це найкраща школа, де вчать покори (св. Iван Золотоустий). 
   149. Покора – це добровiльне пониження себе внаслiдок пiзнання власної немочi (св. Бонавентура). 
   150. Покора – це любити усе, що веде нас до погорди самих себе (св. Iгнатій Лойола). 
   151. Правдиво покiрний сам погорджує собою i бажає, щоб iнші ним погорджували (Тома Кемпійський). 
   152. Пiднести з землi стебло соломи з послуху має бiльшу вартiсть, як з власної волi вiдправити довге розважання або бичуватися до крові (св. Альфонс). 
   153. Якби ти знала, Бенiгно, яку славу приносить Менi та душа, що живе безперестанку в найглибшiй покорi! (з об’явлень св. Бенігні). 
   154. Усе, – i навiть нашi грiхи можуть послужити нам до освячення, оскiльки пам’ять про них чинить нас більш покiрними i вдячними (св. Альфонс). 
   155. Хто в прикрощах упокорюється i здається на Божу волю, той є зерном, призначеним для неба. Хто ж вiдступає вiд Бога, той є соломою, призначеною для пекла (св. Альфонс).
   
   
   ЧИСТОТА
   
   156. Заслуговує на кару той, хто зi свiчкою в руцi iде на мiсце, де є сiно, солома або речi, які швидко загоряються – нагода до грiха (св. Іван Золотоустий). 
   157. Добре є славити Бога, але ще краще зробити себе чистим для Бога (св. Григорій Богослов). 
   158. Стидливiсть – це чеснота, якою здавлюємо в собi похотi i бажання, що порушують скромнiсть (Іван Луцик). 
   159. Стидливi – це ангели в тiлi (св. Василій Великий), а навіть перевищують їх, бо мусять боротися з тiлом, чого в ангелiв нема (св. Iван Золотоустий). 
   160. Стидливi душi будуть мати в небi частку з Пречистою Дiвою (св. Кирило Єрусалимський). 
   161. Святу чистоту Бог подає тому, хто просить її у покорі (св. Хосе Ескріва). 
   162. Настане час, коли всі будуть непорочність вважати пороком, осуджувати і зневажати (св. Антоній Великий). 
   163. Християни живуть у тiлi, але не для тiла. Цiлий свiт їх переслiдує, а вони люблять цiлий свiт (св. Юстин). 
   
    
   ПІСТ
   
   164. Більшою заслугою буде перемогти свiт з його пiдступами i фарисейством, аніж тих, що грозять муками (св. Августин). 
   165. Перемагати себе – є родом мучеництва (св. Бернард). 
   166. Нiхто не буде сильним, якщо не вважає себе немiчним (св. Августин). 
   167. Хто опанує собою, той є королем, бо замiсть бути невiльником своїх пристрастей – вiн їм наказує. Вiн є переможцем, бо здолав свої грiшнi пожадання  (св. Кипріян). 
   168. Наше тiло кожного дня бореться проти душi, i ми мусимо кожного дня поборювати тiло (св. Августин). 
   169. Як довго Адам постив – був у раю, а як зламав пiст, то був з раю прогнаний (св. Єронім). 
   170. Пости, бо згрiшив ти, i пости, щоб не згрiшити (св. Iван Золотоустий). 
   171. Добре є постити, але ще краще – накласти піст на язик, очі, вуха та думки (о. Ігор Цар). 
   172. Добровiльна покута за життя у стократ має бiльшу вагу, ніж примусова у чистилищi. 
   173. Покута за грiх пiдносить з безоднi тьми до свiтла Божої ласки і є основною чеснотою християнина. 
   174. Сповiдник, що легковажить умертвленням тiла, не заслуговує на довiр’я, хоч би навiть творив чудеса (св. Iван вiд Хреста). 
     
    
   ТЕРПІННЯ
    
     175. Бог робить подiбно як лiкар: якщо палить i карає наше тiло, то тiльки з любові (св. Августин). 
   176. Недуга тіла повертає здоров’я душі (Митрополит Андрей). 
   177. Хто заслужив собi на пекло, той повинен тiшитися, коли Бог його карає, бо це підбадьорює його надiю, що Бог має намір звiльнити його вiд кар у другому життi (св. Альфонс). 
   178. Нема кращого часу, нiж духовна посуха, аби виявити пiдчинення Божiй волi. Земля – це мiсце, де треба збирати заслуги, а заслуги збираємо стражданнями (св. Альфонс). 
   179. Люди краще служать Боговi своїми стражданнями, нiж дiлами (св. Франциск Салезій). 
   180. Чим важчий прес – тим краще вичавлюється вино, чим важчий хрест – тим більший плід приносить душа (о. Ігор Цар). 
   181. Іноді того, хто навчав, віддають безчестю і він терпить за тих, які духовно від нього навчалися (преп. Іван Карпатоський).
   182. Св. Лютгарда просила Iсуса про смерть, щоб чим скорiше злучитися з Найдорожчим Iсусом у небi. Але Iсус її не вислухав, а, весь покритий страшними ранами, з’явився їй i промовив: “Лютгардо, поможи менi спасти бiдних грiшникiв!” Вона зрозумiла, що треба їй забути про власнi потiхи й вiдпочинок, а терпiти разом зі Страждаючим Iсусом, щоб врятувати душi, яким загрожує вiчна погибель у пеклi. 
   183. Нехай християнин не думає, що зробить поступ у духовному житті, коли забуває про терпіння Ісуса Христа та не зносить терпеливо болів, убожества та погорди (св. Альварез). 
   184. Якби ми знали, що за дорогоцінний скарб знаходиться в недугах, ми приймали б їх з такою втіхою, з якою приймаємо найбільші добродійства (св. Вінкентій Павло). 
   185. Ви повинні з любові до Ісуса вміти терпіти так, щоб ніхто не зумів того побачити (св. Тереза з Авіля). 
   186. Як настане час терпіння, зневажання та розпинання, – ти подумай: це ще дрібниця в порівнянні з тим, на що я собі заслужив (св. Хосе Ескріва). 
   187. Велике горе і страждання одних розчавлюють, а інших роблять сильними і святими (о. Ігор Цар). 
   188. Хто б ти не був: якщо ти любиш i терпиш, пам’ятай, що живе лише той, хто згоряє (Н. Сальванескi). 
   189. Якщо любиш – то без тями, а як терпиш – то до мучеництва (св. Хосе Ескріва). 
   190. Це найбiльше нещастя нiчого не терпiти на землi. Ця людина знаходиться над пропастю (св. Вінкентій Павло). 
   191. Розкіш спочатку принаджує, а потім зраджує; терпіння відштовхує, зате потім колюче терня гарно зацвітає. 
   192. Коли у св. Франциска з Асижа все було добре, то боявся, чи Бог не забув за нього. 
   193. Багато людей згідні на те, аби на очах тисяч захоплених глядачів їх прибили цвяхами до хреста, однак не вміють по-християнськи перенести злободенних уколів голкою. Коли ж це так, то подумай: що більш героїчне? (св. Хосе Ескріва). 
   194. Терпіння, недуги, сльози, бажання, молитви є також способом проливання крові. Дивним даром Божої благодаті вільно нам таким способом свою кров доливати до Христової чаші і тим способом доповняти те, що бракує Христовим страстям. Вільно своїми терпіннями завершувати Христове діло (Митрополит Андрей). 
   195. В очах страждальної людини ми бачимо розп’ятого Христа, в очах дитини – відблиск неба. Душа, що сповнена любов’ю, спішить до них (о. Ігор Цар). 
   196. Тобі, бідна убога дитинко, що терпиш гіркі терпіння й болі, недуги, що лежиш у ліжку опущена, забута всіма, – тобі вільно приймати терпіння й терпіти так, що твоє ліжко стане неначе Христовим хрестом, на котрім розп’яте твоє тіло буде проливати свою кров разом з Ісусом за спасіння світу (Митрополит Андрей). 
   197. Можна бути щасливим у фізичній недузі і нещасним – будучи здоровим (Ірина Моселіані, інвалід I-ої групи). 
   198. Коли тебе спокушає нетерпеливість, пригадай собі, що ти через свій гнів, мабуть, позбавляєш якусь душу неба (о. Йосиф Схрейверс). 
   199. Є душi, що хотiли б так багато чинити для Моєї слави, що бажали б перебiгти цiлий свiт, аби навернути якнайбiльше душ. Однак вони прикованi до лiжка і бувають не раз тягарем не тiльки самим собi, але й іншим. Проте якраз цi душi одним актом згоди з Моєю волею чинять бiльше, якби навiть для спасіння душ перебiгли цiлий свiт. Запиши цi слова. Зробиш цим менi приємнiсть, бо вони принесуть душам багато добра (з об’явлень св. Бенігні). 
   200. Я обіцяю тобі зробити тебе щасливою не в цьому світі, а в майбутньому (з об’явлень Матері Божої св. Бернадеті в Люрді). 
   201. Моя обручнице, дай менi душi! Жертва є те, чим можеш менi їх здобути. Жертва! Я вмер на хрестi, щоб спасти душi. А вiд тебе не домагаюся аж так багато, нi, моя Бенiгно! Тiльки промовчати терпке слово, здержати непотрiбний погляд, вiдкинути пусту гадку. Тобто – робити все те, що вимагає жертви, з Моїми безконечними заслугами. 
   202. Пам’ятай, що твоє спасіння залежить вiд довiр’я до твого Iсуса. Чим більше це довiр’я в тобi закорiниться й розростеться, тим бiльше щастя чекає тебе! (з об’явлень св. Бенігні). 
   203. Море має свої береги i межі, а милосердя Боже – безмежне (св. Iван Золотоустий). 
    
   СПОКУСИ
   
   204. Коли вода стоїть – легко псується. Так само i душа, коли її не напастують спокуси, знаходиться у небезпецi погибелі. Через марне уподобання в своїх заслугах вона думає, що вже дiйшла до досконалості (св. Альфонс). 
   205. Бажання похвал i признань є злом, яке веде до забуття Бога та плямить найсвятiшi дiла (св. Вiнкентій Павло). 
   206. Людська похвала не звiльнить нас вiд кар, яких ми заслужили, а догана не вiдбере нам заслуги за нашi добрi дiла (св. Августин). 
   207. Правдива побожнiсть полягає у сильнiй волi чинити все, що подобається Боговi, а не у духовних потiхах (св. Франциск Салезій). 
   208. Господи, потiш мене, i нехай ця потiха полягає в тому, щоб я чинив те, що подобається Тобi (св. Альфонс). 
   209. Остиглiстю та спокусами Бог досвiдчує тих, які Його люблять (св. Тереза з Авіля). 
   210. Баняк кипить – муха не сяде. Серце палає любов’ю до Бога – спокуса не пiдступить (св. Пiмен Великий). 
   211. Сокира не пiднесеться вгору i пилка не буде пиляти, поки руки не прикладеш, – так i злi думки, поки їх не уподобаєш – нiчим не пошкодять (св. Пiмен Великий). 
   212. Зі спокусою треба поводитися, як з iскрою, що падає на наш одяг. Таку iскру ми якнайскоріше стрiпуємо (св. Альфонс). 
   213. Коли дитина побачить вовка, не вiдчуває страху. I ми наслiдуймо у спокусi дитину, тобто прибiгаймо до Iсуса та Марiї, i то якнайшвидше, не вступаючи зі спокусою в перемову (св. Франциск Салезій). 
   214. Не спокуси i злi думки вiддаляють нас вiд Бога, а згода волi на них. Як сильно поступає в досконалостi та душа, що у спокусi поручає себе Боговi та з Його помiччю поборює її! (св. Альфонс). 
   215. Христос не потребує твоєї допомоги. Вiн – Бог. Ти себе оборони перед грiхом. Покажи силу i вiдвагу, переможи свої почуття і пристрастi (св. Ремігій до короля Франції Людвіга). 
   216. Краще людинi з Божою ласкою знаходитися серед диких звiрят або на морі серед бурi, нiж без Божої ласки жити в розкошах i на царських престолах (св. Iван Золотоустий). 
   217. У небезпецi купці кидають в море цiлий маєток, щоб спасти корабель i себе. Так само, коли душа в небезпецi, ми повиннi все кинути, хоч би яке воно дороге не було нашому серцю (св. Григорій Богослов). 
   218. Як тiло без душi мертве, так душа без освячуючої ласки мертва для неба (св. Августин). 
   219. Як око не може бачити нiчого без свiтла, так людина не може вчинити нiчого доброго без ласки Божої (св. Августин). 
   220. Знаком стану ласки є сильна воля не згоджуватися на нiякий грiх, хоч би й найменший (св. Франциск Салезій). 
   221. Людська є рiч згрiшити, християнська – з грiхiв повстати, а диявольська – в грiхах перебувати (св. Августин). 
   222. Яких тiльки жертв не приносять люди, щоб утримати життя тiла, а для життя вiчного не хочуть принести ніякої жертви (св. Августин). 
   223. Не дивуйся тому, що є люди, якi кидають свiт заради Бога, а дивуйся тому, що кидають Бога задля свiту (Іван Луцик). 
   224. Хоч дзвонами сповіщай мудрість свою, однак торгаші на базарі все одно заглушать її дзвоном мідяків. 
   225. Є два способи швидко стати бiдним: працювати в недiлю i красти чуже добро (Іван Луцик). 
   226. Захланність наповнює лiси розбiйниками, доми злодiями, ярмарки ошуканцями, суди кривоприсягою, очi бiдакiв сльозами, в’язницi злочинцями, а пекло – осудженими (св. Василій Великий). 
   227. Найстрашнiше зло, яке йде від захланності, – це затемнення душi в справах вiри (св. Лев Великий), бо скупець, прив’язаний до речей дочасних, не має часу думати про вiчність (Іван Луцик). 
   228. Пес, що гризе кiсть, не віддасть її за цiле королiвство; так само злий багач швидше зречеться спасiння, а не дасть нiчого зi свого майна (св. Бернард). 
   229. З усього вашого майна в хвилинi смертi залишиться вам єдине – те, що ви дали убогому! (Митроплит Андрей). 
   230. Мурашка громадить пильно на зиму, а якщо ти даєш милостиню, то громадиш на життя вiчне (св. Августин). 
   231. Спішім робити добро, поки сонце світить! (о. Ігор Цар). 
   232. Що маєш зробити завтра – зроби сьогодні, а що маєш з’їсти сьогодні – залиши на завтра (Іван Пилипчак). 
   233. Скупар подiбний до вола, що тягне ячмінь до стодоли, а сам їсть солому (св. Августин). 
   234. Захланний подiбний до свинi, з якої пожиток щойно тодi, як її зарiжуть (св. Бонавентура). 
   235. Хто загрубий з обжирства, той не протиснеться через вузькi ворота, що ведуть до неба (св. Григорій Назіянзький). 
   236. Як човен, наповнений водою, поринає, – так той, що вживає алкоголь, тратить весь розум i летить у пропасть, аж поки не пiрне в пекельну безодню (св. Iван Золотоустий). 
   237. Горiлка наймудрiшого зробить найдурнiшим, а найсильнiшого зумiє кинути в болото (Іван Пилипчак). 
   238. Приручена тварина повертається до дикого стану, якщо їй дозволити робити все, що хоче; так i людина, яка не працює над собою, дичiє (Мішель Куаст). 
   239. Я живу не для того, щоб їсти, а їм для того, щоб жити (Сократ). 
    
   ГРІХ
   
   240. Грiшник є мерцем, хоча живе; праведник живе, хоч тiлом помер (св. Iван Золотоустий). 
   241. Тiло, з якого вийшла душа, оплакуєш, а над душею, яку Бог полишив, чому не плачеш? (св. Августин). 
   242. Краще стерегтися грiхiв, нiж утiкати від смерті (Іван Луцик). 
   243. Справедлива то рiч, що Бог вiдкидає того, хто перший Його зрікся (св. Августин). 
   244. Коли Бог чоловiка покине, то в душу грiшника входить диявол (св. Амврозій). 
   245. Який неприєний запах виходить із мертвечини, так само i навiть бiльше смердить душа грiшника; вона гiрша вiд мерця, що розкладається і псується (св. Анзельман). 
   246. Тяжкий грiх – це злодiй, який краде скарб ласки освячуючої (св. Бонавентура), це мотузок, усуканий самим тобою; тим мотузком чорт в’яже твої руки й ноги (св. Августин). 
   247. Праведний, що потрапляє в смертельний грiх, подiбний до купця, який везе кораблем величезнi маєтки, а при самому березi корабель потопає (св. Василій Великий). 
   248. Коли б цiла земля пропала, то це не було б таким великим нещастям, яким є один щоденний грiх (св. Августин). 
   249. Це бiльше дiло, щоб грiшник став праведним, нiж сотворити небо й землю, бо небо i земля минуться, а душа – безсмертна (св. Августин). 
   250. Убиває власну душу той, хто ранить добре iм’я іншого (св. Августин). 
   251. Якщо не буде слухачiв, то i наклепникiв не буде (св. Iгнатій Лойола). 
   252. Слово горобцем вилiтає, а волом вертає (Іван Луцик). 
   253. Той, кому заздриш, то саме понесе до гробу, що й ти (Іван Луцик). 
   254. Злiсть зависника ще бiльша вiд злості диявола, бо диявол не заздрить іншим дияволам, а чоловiк заздрить чоловiкові, брату своєму (св. Iван Золотоустий). 
   255. Якби ти був добрим християнином, мiй брате, то ти б не осуджував мене, а гiрко заплакав над моїми грiхами i помолився Богові за спасiння моєї душi (св. Августин). 
   256. Злiсть – зброя безсилля. Природа надiлила ядом тих, хто повзає, сильному ж вiн нi до чого. 
   257. Облудник по одежi є ягнятком, по хитростi – лисом, по жорстокостi – вовком (св. Бернард). 
   258. З обличчя диявол дуже поганий. Тому влаштовується так, щоб ми його рогів не розгледіли. Часто маскується шляхетністю чи, навіть, побожністю (св. Хосе Ескріва). 
   259. Найстрашнішим є гріх на святому місці. Фарисеї – це кодло гадюче, яке хоче своїм життям доказати, що Бога нема. Але, що вони скажуть на Страшному Суді?.. (о. Ігор Цар). 
   260. Нинi мало хто любить Того, хто царює в небi, як Його любила Магдалина, коли лежав у гробi (св. Бонавентура). 
   261. Прийде колись час, і люди аж занедужають, побачивши непіддатливого загальній хворобі, повстануть проти нього кажучи: “Ти більше за всіх у недузі, бо не подібний до нас” (св. Антоній Великий). 
   262. Коли з радістю та мовчазно переносиш несправедливість, то це певний знак, що ти- людина Божа (св. Хосе Ескріва). 
   263. Коли ти вперто доказуєш свою правоту, хоч був би і правий, то ти є заражений тяжкою недугою гордості. Якщо доказуєш рiвному, то може хтось тебе надоумить, а якщо старшому – то люди не в силi тебе вилiкувати (св. Iван Лiствичник). 
   264. Я знаю, що нічого не знаю, але є такі, що й того не знають (Сократ). 
   265. Осел, що вiз Спасителя, далi залишився ослом (св. Августин). Гордість – це життя людини без Бога. 
   266. Сонце є величезною зіркою. Навколо нього кружляють усi планети i Земля, яка в 1400 разiв менша за нього. Було би смiшним, якби Земля вимагала, аби Сонце кружляло навколо неї. Так i чоловiк хоче, щоб Господь Бог сповняв його волю, пристосовувався до його вимог i забаганок (о. Йосиф Схрейверс). 
   
   ЧИСТИЛИЩЕ
   
   267. Так все не буде – життя на місці не стоїть. Багатий може стати вбогим, а хворий – здоровим; гордий падає в болото, а сумному доля усміхнеться; сьогодні живеш, а завтра помреш (о. Ігор Цар). 
   268. Пам’ятай кожної днини, що той, хто дав тобi ранок, не обіцяв тобi вечiр; не запевнив, що дасть тобi ранок. 
   269. Найбагатший час – минулий, найзагадковіший – майбутній, найвідповідальніший – теперішній. 
   270. Знайте, що після земного життя в чистилищi, стократно, до останнього сотика, мусите надолужити те, що тут опустили (св. Бернард). 
   271. Як пшениця сушиться на сонцi, i як золото чиститься у вогнi, так усi неправди, котрi по смертi обтяжують душу, будуть знищенi через вогонь (св. Григорій Назіян-зький). 
   272. У майбутньому житті є хрещення вогню; це хрещення є довге i важке; воно, наче траву, палить в людинi усе земне (св. Григорій Назіянзький). 
   273. Нема рiзницi мiж муками пекла i чистилища (св. Тома Аквінський). 
   274. Вогонь чистилища є страшнiший над усi муки цього свiту (св. Августин). 
   275. Одна година в чистилищі прирівнюється до 20-ти років важких терпінь на землі (з об’явлень Марії Анни Ліндмаєр). 
   276. Звичаї Церкви – то не легкодушна рiч, бо вони є з розпорядження Святого Духа (св. Iван Золотоустий). Вiд часiв Апостолiв i за їх наказом на Службі Божiй молимося за померлих (Іван Луцик). 
   277. Дар милосердя подай усякому живому, а й мертвому не відмов твоєї ласки (Сирах). 
   278. Жертвування св. Причастя за душi померлих є дуже їм пожиточне (св. Бонавентура). 
   279. Коли правиться Служба Божа, то з чистилища виходить багато душ (св. Єронім). 
   280. У чистилищi є особливіша кара – туга для тих, що під час туземного життя мало бажали неба (св. Альфонс). 
    
   СМЕРТЬ
   
   281. Кінець життя – це не прірва, а гавань, до якої мусить кожний причалити: хто замолоду, хто в середніх літах, а хто в глибокій старості. Всім нагорода за мандрівку одна – вічність... (о. Ігор Цар). 
   282. Хто не хоче вмирати, той, значить, і жити не хотів. Життя дане з умовою смерті. Декотрі закінчують життя, так і не почавши його (Сенека). 
   283. Посередньо приготовлена людина повинна бажати смерті, бо на землi кожний знаходиться в небезпецi втратити Божу ласку (о. Авіля). 
   284. Щоб ніколи не лякатися смерті, – завжди думай про неї (Сенека). 
   285. Аби я мiг померти, щоб побачити Тебе, Господи! (св. Августин). 
   286. Бажаю померти, щоб бути з Христом (св. апостол Павло). 
   287. Хто мало тужить за небом, той доказує, що мало любить Бога (св. Альфонс). 
   288. Святi тужили за смертю так, як тужить мореплавець за берегом вiтчизни, як мандруючий тужить за цiллю своєї подорожi, а рiльник – за жнивом (св. Iван Золотоустий). 
   289. Наше теперiшнє житття у порiвняннi з майбутнім – є радше смерть, нiж життя (св. Григорій Богослов). 
   290. Коли ти апостол, то смерть – твоя добра приятелька, що полегшує тобі шлях. Радій, бо день по дневі ти все ближче Життя! (св. Хосе Ескріва). 
   291. Небо є вітчизною тих людей, якими на землі погорджували і топтали ногами (св. Альварез). 
   292. О, як солодко тому вмирати, хто побожно жив (св. Августин). 
   293. Коли вмерти страшна рiч, то, може, ще небезпечнiше буде довше жити (Тома Кемпійський). 
   294. Нiхто нас не питав, чи хочемо жити – народитись, i нiхто тим бiльше не спитає, чи хочемо вмирати (Іван Луцик). 
   295. Не страшно померти, а страшно, що не помремо нiколи, бо людська душа – безсмертна (Іван Луцик). 
   296. Якщо б ти за Христа був живцем спалений, та коли свiдомо перебуваєш поза Церквою, то пiдеш до пекла (св. Августин). 
   297. Сонце свiтить до часу, а пекло буде вiчне!.. (Іван Луцик).
   298. Двері пекла закриті зсередини, і люди прикладають зусилля, щоб туди потрапити (Микола Кострицький). 
   299. Злi священники будуть глибше вiд чортiв заглибленi в пеклi (з об’явлень св. Бригіді). 
   300. На Страшному Судi багато людей пiде до пекла не за те, що зло робили, а за те, що добрих дiл не мали (св. Єронім). 
   


1997 р.