Леся УКРАЇНКА 
КОРОЛІВНА 
*** 
— Королівно, ясна панно, 
ви себе навік забули! 
Що з'єднало вас зо мною, 
вбогим лицарем без спадку? 
— Мій лицарю, любий пане, 
се мені гірка образа, — 
я ж не звикла продавати 
свого серця за червінці! 
— Королівно, ясна панно, 
стану вашому належить 
багряниця і корона, 
а не ся буденна одіж. 
— Мій лицарю, любий пане, 
та невже я вам миліша 
в багряниці та короні, 
ніж у простих темних шатах? 
— Королівно, ясна панно, 
я зовсім безславний лицар, 
бо від зрадницької зброї 
умираю вдома, в ліжку. 
— Мій лицарю, любий пане, 
хай впаде за зраду сором, 
слави ж маєте доволі: 
ви обранець королівни. 
— Королівно, ясна панно, 
чує серце, що загину, — 
хто ж вас буде боронити 
від неслави, поговору? 
— Мій лицарю, любий пане, 
не боюсь я поговору, — 
все чиню по власній волі, 
бо на те я королівна. 
— Королівно, ясна панно, 
тяжко буде вам дивитись, 
як мене ховати будуть 
простим звичаєм, непишно. 
— Ой лицарю, любий пане! 
Не вражайте мого серця! 
Що мені по всіх пишнотах, 
як би мала вас ховати? 
— Королівно, ясна панно, 
заклинаю вас коханням, 
майте гідність і в жалобі, 
як належить королівні. 
— Мій лицарю, любий пане, 
нащо сі страшні закляття? 
Се ж найгірше в світі лихо — 
непрозора, горда туга…