Повчання Володимира Мономаха дітям
   
   Я недостойний, дідом своїм Ярославом Мудрим і батьком своїм, і матір’ю своєю з роду Мономахів був наречений руським іменем Володимир. Сидячи на санях, тобто збираючись уже помирати, звертаюсь до вас із цим словом. Слухаючи мою грамотицю, не посмійтесь над нею, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться
   
   Що таке людина. Як подумаєш про це? Велика розумом людина, та не може осягнути вона всіх чудес землі. Дивіться, як все мудро влаштовано на світі: як небо влаштовано, або як сонце, або як місяць, або як зірки, і тьма, і світло, і земля як на водах покладена, Господи, завдяки Волі Твоїй! А звірі, а птиці різні, а риби всілякі! І цьому диву подивуємося, як створено людину і які різні та багатоликі людські обличчя; якби і всіх людей зібрати, то кожен має свій вид і образ обличчя. І тому подивуємося, як птиці небесні із раю-вирію летять [1]. І перш за все до нашого дому; але не поселяються в одній країні, а сильні й слабі розлітаються по всіх землях, щоб наповнилися щебетом ліси і поля. Все це дано людям на користь, на їжу і на радість їм. І знов скажемо: великі блага послані нам, грішним людям. Ті ж птиці небесні: коли їм звелено, то заспівають і звеселяють людей, а коли ні  - то, маючи і мову свою, оніміють.
   
   Прочитавши отсі слова. Діти мої, похваліть Творця Всього земного й небесного, а все, що далі, то мого слабого розуму повчання.
   
   Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б то не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.
   
   Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте. А поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.
   
   Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми. 
   
   Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів.
   
   Пам’ятайте, як учив мудрий Василь [2], зібравши круг себе юнаків: при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.
   
   В домі своєму не ледачкуйте, а за всім приглядайте самі, не покладайтесь на тиуна або на отрока [3], щоб не посміялися люди ні над домом вашим, ні над вашим обідом. 
   
   Брехні остерігайтесь, і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло.
   
   Куди б ви не верстали шлях своєю землею, не давайте отрокам своїм чинити зло і шкоду ні селам, ні посівам, щоб люди не проклинали вас. А куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного.
   
   Найбільше шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.
   
   Хворого навідайте. Покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.
    
   1. За слов’янськими повір’ями, птахи на зиму відлітають у вирій, ірій - казкову країну, де не буває зими і куди ховається вся жива природа. Ірій в повір’ях ототожнюється з раєм.

   2. В ті часи була популярна книга “повчань” Василія Кесарійського. Перекладена з грецької мови.

   3. Тиун – економ, господарчий розпорядник при дворі; отрок. Тут: слуга.