ПРАЛІТО

1 

Впливаємо в соснове море, 
в сосновий шум, сосновий спів. 
Над нами небо неозоре, 
над нами дах струнких верхів, 
над нами віддихом глибоким 
парують оліясті пні. 

І чуєш, як під твоїм кроком 
зростають зела запашні. 

Тут не бажаєм більш нічого - 
обкутатися мохом сну, 
в прапервісний природи морок, 
в прадавню впасти глибину. 

Хай в нашім тілі, наче в соснах, 
густа живиця закипить. 
Хай в наші жили зелень млосна 
і полум’я спливе й блакить. 

2 

Вростем у землю, наче сосни 
(лопоче лісу коругов). 
Наллється в наші жили млосний 
рослинний сік — зелена кров. 
корінням вгрузнуть ноги в глину, 
долоні листям обростуть. 
А бджоли до очей прилинуть 
і мед, мов з квітів, питимуть. 

Уже не кров — важка олія 
в затвердлих ядрах набряка. 
немов малина, спіє мрія, 
солодка, пристрасна й п’янка. 

Кущем черленим край дороги 
ростеш у шумі тишини. 
Лиш олень — 
самець струнконогий 
полохливої шука сарни.