РАНОК

Ранок блиснув. Сонце, мов червона цегла, 
покотилось бляхою дахів. 
Ранок тіні й мрії розгорнув і знагла 
піснею возів прогомонів. 

Знову перекреслить неба синь безмірну 
зір падучих лінія крива. 
Місто дивно біле, майже неймовірне 
з мли, немов з уяви, виплива. 

Тільки цей куток ще тінню обійнятий, 
скрипка, струни обвільнивши, спить. 
Сонна тиша, лиш перо дзвінке й крилате 
по папері, мов стріла, дзичить.