Аудіокниги українською від студії Калідор. Запрошуємо вас у таємничий, неймовірний та фантастичний, а подекуди й моторошний світ творів Стівена Кінга. Підпишись на цей канал, вподобай дане відео і розповсюдь його у соціальних мережах. Української має бути більше. Стівен Кінг. Люди десятої години. Читає Руслан Алексіюк. Пірсон спробував закричати, але від жаху він втратив голос, і у нього вирвалося лишень здавлене схлипування, як у людини, котра раптом хоче вигукнути у вісні. Він глибоко зітхнув, аби спробувати знову, але не встиг відкрити рота, як чиїсь пальці міцно стиснули його руку вище ліктя. Тихо, тихо, - сказав чийсь голос. Він був, напевно, трішки голосніший за шепіт і линув Пірсонові прямо в вухо. Ви не праві. Повірте мені. Пірсон озирнувся. Те, що викликало в нього бажання, ні, потребу закричати, уже зникло за дверима банку, абсолютно безперешкодно і Пірсон зрозумів. Він може озирнутися. Його тримав за руку гарний молодий негр у кремовому костюмі. Пірсон не був з ним знайомим, але знав у обличчя. Він знав майже все крихітне плем'я, яке звик для себе називати людьми десятої години. Так само, мабуть, і вони знали його в обличчя, всі. Красивий молодий негр пильно вдивлявся у нього. Ви взагалі це бачили? - запитав Пірсон. У нього вийшов якийсь плаксивий вереск замість звичайного впевненого голосу. Вродливий молодий негр відпустив руку Пірсона, цілком переконавшись, що той не буде лементувати на весь майданчик перед будинком першого комерційного банку Бостона. Проте Пірсон інстинктивно вхопився за зап'ястя молодого чоловіка, так, ніби він не міг встояти, не хапаючись за чиюсь руку. Вродливий негр не зробив жодної спроби відійти, тільки глянув на руку Пірсона, перш ніж зазирнути йому у вічі. Я хочу сказати, Ви справді це бачили? Це жахливо. Навіть якщо це грим, або якщо хтось вдягнув маску заради жарту. Але це був не грим і не маска. Істота, у темно-сірому костюмі від Андре Сира і в п'ятсотдоларових туфлях пройшла дуже близько від Пірсона, мало не торкнувшись нього. Господи, помилуй. Він інстинктивно здригнувся. Він точно знав, що це не грим і не маска. Тому що плоть на величезному вирості, там, де у людей має бути голова, ворушилася. Різні її частини рухалися в різні боки, немов газові потоки в атмосфері якоїсь планети гіганта. "Друже", - сказав гарний молодий негр. "Вам треба..." "Що це було?" - перервав його Пірсон. "Я такого не бачив. Таке, напевно, можна побачити у кошмарному сні, або..." Голос його, здавалося, виходив не зі звичайного місця в голові. Він випливав звідкись зверху, ніби він провалився в якусь глибоку яму чи у щелину в землі. І цей плаксивий вереск належав начебто комусь іншому, хто промовляв зверху. "Послухайте, друже". Коли кілька хвилин тому Пірсон вийшов через двері, що оберталися з незапаленою цигаркою Мальборо у руці, день був похмурим, збирався дощ. Тепер все довколо виглядало не просто яскравим, а над яскравим. Червона спідниця на гарненькій білявці, що стояла за 10 кроків від будівлі, вона курила цигарку і читала якийсь детектив. Та спідниця горіла, немов сигнал пожежі. Яскраво-жовта сорочка посильного, що пробігав повз, нагадувала осине черевце. Всі оточуючі вимальовувалися чітко, як у улюбленій книжці коміксів його доньки Дженні. А губи свої хвуст він не відчував. Вони оніміли, як після введення великої дози новокаїну. Пірсон знову повернувся до гарного молодого чоловіка у кремовому костюмі. Смішно. Але мені здається, я зараз зомлію. Ні, не зомлієте, - відповів молодик з такою впевненістю, що Пірсон повірив йому, хоча б на якийсь час. Той знову стис йому руку вище ліктя, але цього разу зробив це м'якше. Ходімо туди. Вам треба присісти, - співчутливо посміхнувшись, мовив він. На широкому майданчику перед банком були розставлені круглі мармурові чаші, кожна зі своїм різновидом квітів. По краям цих високих тумб сиділи вони. Люди десятої години. Хтось читав, хтось балакав, а хтось просто роздивлявся пішоходів на тротуарах Комершл стріт. Але всі робили те, що перетворювало їх на людей десятої години. І те, за чим сам Пірсон спустився вниз. На найближчій до Пірсона мармуровій клумбі росли айстри. Пурпуровий колір яких здавався Пірсону у його збудженому стані, таємничо-яскравим. На краю чаші вже ніхто не сидів. Мабуть, тому, що було вже 10 хвилин на 11, і всі почали збиратися назад. "Ви присядьте", - запропонував негр у кремовому костюмі. І як не намагався Пірсон, він все ж таки швидше впав, аніж сів. Ось щойно він стояв поряд з коричнево-червоною чашею, а потім, ніби хтось смикнув за ниточки в колінах, і він приземлився на дупу. Важкувато приземлився. Тепер відкиньтесь назад, - сказав молодик, сідаючи поряд. Обличчя його залишалося приємним впродовж всього цього епізоду. Проте в очах нічого приємного не було. Вони прострілювали майданчик у всіх напрямках. Для чого? Щоби кров прилила до голови, - пояснив молодий негр. - Але не приймайте відверту позу. Зробіть вигляд, що ви нюхаєте квіти. Що роблю? Робіть те, що я вам кажу. Зрозуміло? У голосі молодої людини почулася нотка нетерпіння. Пірсон нахилив голову і глибоко вдихнув. Виявилося, що квіти пахнуть не так приємно, як виглядають. Вони віддавали бур'янами та собачою сечею. Проте в голові все ж таки трохи просвітлішало. А тепер починайте перераховувати штати, - наказав негр. Він схрестив ноги, розправив тканину штанів так, аби зберегти складку, і дістав пачку Уінстона з внутрішньої кишені. Пірсон зрозумів, що загубив свою цигарку. Напевно, впустив її у момент шоку, коли побачив чудовисько в костюмі, що йде по західній стороні майданчика. Штати, - механічно повторив він. Молодий негр кивнув. Він дістав запальничку, яка була набагато дешевша, аніж здавалася на перший погляд, і запалив. Починайте з цього і просувайтеся картою на захід, - запропонував він. А, так. Массачусетс, Нью-Йорк, напевно, або Вермонт, якщо починати з півночі, далі Нью-Джерсі. Тепер він трохи випростався і заговорив дещо впевненіше. Пенсильванія, Західна Вірджинія, Огайо, Ілінойс. Негр підняв брови. Західна Вірджинія? Так? Ви впевнені? Пірсон дещо посміхнувся. Так, цілком впевнений. Можна було, звичайно, раніше назвати Огайо або Ілінойс, але тут я певен. Негр знизав плечима, показуючи, що це не має значення і посміхнувся. Ну, тепер не схоже, що ви збираєтеся непритомніти. Хоча ні. Не збираєтеся. Я бачу. Це головне. Ви хочете цигарку? Дякую, - із вдячністю промовив Пірсон. Він не просто хотів цигарку. Він її жадав, потребував. У мене була, але я її загубив. Як ваше ім'я? Негр просунув цигарку між губами Пірсона і підніс до неї запальничку. Дадлі. Дадлі Райнеман. Але можете називати мене Дюк. Пірсон пожадливо і глибоко затягнувся, а тоді перевів погляд на вхідні двері, що обертаючись довколо своєї осі, прочиняли доступ до похмурих глибин та хмарних висот першого комерційного банку. Це не було галюцинацією, правда? - запитав він. - Те, що я бачив, ви теж це бачили. Райнеман кивнув головою. Ви, ви не хотіли, аби він помітив, що я його бачу", - продовжував далі Пірсон. Він говорив повільно, намагаючись пов'язати все це для себе. До нього нарешті повернувся нормальний тон. Вже величезне полегшення. Хм. А ви бачили, аби ще хтось тут намагався влаштовувати істерику, як ви?" - запитав свою чергу Райнеман. - Щоб хтось навіть виглядав так, як ви? Ну, наприклад, я". Пірсон повільно похитав головою. Він тепер почував себе не просто переляканим. Він був ще й розгублений. Я встав між ним і вами, і я не думаю, що він вас помітив. Але якусь мить це цілком могло статися. У вас був такий вигляд, ніби в людини, що помітила, як миша вискакує з біфштексу, який вона їсть. Ви з іпотечного відділу, вірно? О, так. Так, Брендон Пірсон. Вибачте. Я з відділу обслуговування комп'ютерів. Та все гаразд. Коли вперше бачиш кажана у людській подобі, таке буває. Дюк Райнеман простяг руку. Пірсон потис її, але думав він про інше. Коли вперше бачиш кажана в людській подобі, таке буває, - сказав молодий чоловік. І коли Пірсон згадав своє перше враження від того Христоносця в капюшоні, котрий йде між шпилями у стилі Ардеко, він зрозумів. Термін дуже вдалий. І ще одне він зрозумів, вірніше, пригадав. Добре, коли є назва того, що тебе лякає. Страх від цього не зникне, але тепер його можна тримати у межах. Тепер він відновив у пам'яті все, що бачив, думаючи: це був кажан. Летюча миша у подобі людини. Ха. Він вийшов через двері, що оберталися при вході, думаючи лишень про одне, про що він завжди думав, коли наближалася 10-та година. Думав, як чудово, коли вдихаєш першу порцію нікотину. Саме це й робило його членом племені людей 10-ї години, немов буси на шиї або татуювання на щоках. Насамперед він зазначив, що стало дещо похмуріше від того часу, як він з'явився на роботу о 8:45. Він ще подумав. Вдень ми будемо смоктати свої канцерогенні палички під зливою. Вся наша братія 10-ї години. Звичайно ж, дощ їх не зупинить. Люди 10-ї години вперті. Тепер Пірсон пригадав, як окинув поглядом майданчик, ніби перевіряючи, чи все в порядку. Майже несвідомо він помітив дівчину у червоній спідниці. І знову подумав, як завжди, чи буде вона виглядати такою ж красунею, якщо її вдягти у мішковину. Він помітив молодого, схожого на рок-музиканта прибиральника з третього поверху, котрий завжди вдягав свій бейс козирком назад, коли мив підлогу у туалеті та закусочній. Помітив літнього чоловіка з прекрасною сивою шевелюрою і червоними плямами на щоках, молоду жінку в окулярах з товстим скNone