ПОПЕРЕДНІЙ РОЗДІЛ

ПОВЕРНУТИСЯ ДО ЗМІСТУ

Сонце хилилося надвечір. Філіп лежав, розтягнувшись на траві, і бездумно дивився в небо. На його грудях лежала голівка Луїзи, її волосся лоскотало йому шию та підборіддя, але він не прибирав їх — лоскіт був приємним. І взагалі, все пов'язане з Луїзою було йому приємним. Філіпові здавалося, що він не лежить на землі, а ширяє в повітрі. Все його тіло охоплювала солодка знемога, думки в голові плуталися, а над усім цим домінувало всепоглинаюче відчуття спокійного й безтурботного щастя.

У тому, що він пізнав з Луїзою, було щось фантастичне; його емоції не піддавалися жодному аналізові. Тепер Філіп збагнув, що нема і бути не може відповіді на питання: "Що таке любов?", бо вона — один з абсолютів буття, явище таке ж безумовне, як народження чи смерть, це таїнство життя, і намагатись описати його однаково безглуздо, що й пояснювати, чому через дві точки на площині можна провести лише одну-єдину пряму. Банальний акт фізичної близькості несподівано виявився чимсь незрівнянно значнішим за плотське задоволення душевних поривань. Після цього Луїза стала для Філіпа не просто дорогою й рідною істотою, а ніби невід'ємною часткою його самого, плоттю та кров'ю його...

Луїза поворушилась і підняла голову.

— Здається, я задрімала, — сказала вона, сонно примруживши очі. — Я довго спала?

— Ні, любонько, — лагідно відповів Філіп. — Зовсім недовго.

— Це скільки?

— Ну, чверть години, щонайбільше — пів.

Луїза важко зітхнула і міцно пригорнулася до нього.

— Що трапилося? — спитав Філіп. — Чому ти зітхаєш?

— Так, нічого. Просто... просто я думаю...

— Про що?

Вона знову зітхнула.

— Ну, як ти не розумієш?! Я думаю про те, що сталося.

— А-а!.. Але чим ти стривожена? Адже все було чудово... чи ні? По-твоєму, я зробив щось не так?

— Ах ні, Філіпе, не в тім річ.

— А в чім же?

З хвилину Луїза помовчала, перш ніж відповісти.

— Мені дуже ніяково. Дуже-дуже. Що подумає мій кузен? Що подумають мої рідні? Що подумають усі інші? Учора Ернан розповідав про тебе і цілком серйозно заявив, що боїться знайомити нас. Йому-бо соромно буде дивитися в очі моїм батькам, якщо ти зведеш мене.

Філіп підвівся й сів на траві.

— Так ось ти про що! — нарешті дійшло до нього. — Ось що тебе непокоїть!

— Атож, — спантеличено кивнула вона. — Це мене й непокоїть. Та тільки не подумай, що я шкодую, любий. Я ні про що не шкодую. Ні про що...

Філіп схилився над нею й поцілував її в уста.

— Дурненька ти моя! Як погано ти про мене думаєш. Адже я люблю тебе і хочу з тобою одружитися.

Луїза здригнулася від несподіванки і недовірливо глянула на нього.

— Одружитися? — перепитала вона. — Ти хочеш одружитися зі мною? Це не жарт?

— Ніяких жартів! Завтра падре Антоніо повінчає нас, і ми станемо чоловіком та жінкою. Ти згодна?

— О, Боже! — розгублено промовила Луїза. — Боже... Це так несподівано...

— А ти думала, я хотів просто розважитися з тобою?

— Ну, взагалі... Взагалі я думала, що між нами така різниця...

— Це неістотно, любонько, — заявив Філіп з такою безапеляційністю, наче сам був не до кінця певен цього і прагнув переконати себе у власній правоті. — Все це кастові забобони. Раніше я поділяв їх... аж поки не зустрів тебе. Тепер я розумію, що гріш їм ціна базарного дня. Тепер я розумію Ернана і його батька... Та що й говорити! Я вже не можу без тебе жити. Я хочу, щоб ти завжди була зі мною — щодня, щохвилини, щосекунди.

— А твій батько? — спитала Луїза. — Невже він погодиться?

Філіп спохмурнів.

— Батькові байдужа моя доля, — по короткій паузі відповів він. — Для нього було б краще, якби я зовсім не народжувався. Гадаю, йому буде все одно, з ким я одружуся. Та навіть коли він чинитиме опір... Зрештою, мені вже чотирнадцять років, я повнолітній і можу розпоряджатися своїм майбутнім за власним розсудом, ні на кого не зважаючи, не питаючись ні в кого дозволу.

— Навіть у папи Римського?

— Навіть у папи. — Тут Філіп усміхнувся (трохи сумно, треба визнати). — Мій титул першого принца сприймають всерйоз лише ґасконці, це тішить їхнє самолюбство. А так ніхто не сумнівається, що в короля Робера будуть діти — бо ж йому ще немає двадцяти, а королеві Марії й того менше. Ґалльський престол мені не світить, це всім ясно, і в Святого Престолу немає реальних підстав втручатися в моє особисте життя... Гм. Чи майже нема, — додав він, подумавши про свої претензії на родовий майорат. — Але в будь-якому разі наш поміркований папа Павло сто разів подумає, перш ніж оголосить недійсним шлюб, що вже відбувся. — А ми одружимося вже завтра. Шкода, звісно, що я не зможу запросити на весілля всіх друзів, але й зволікати з цим не хочу.

— Чому?

Філіп трохи помовчав, потім відверто признався:

— Через тих самих друзів. Далеко не всі вони будуть в захопленні від того, що я одружуся з тобою. Ернан, певна річ, не заперечуватиме, та й Сімон де Біґор буде радий — адже він закоханий в Амеліну. А от інші, особливо Ґастон... Словом, вони будуть проти.

— Зрозуміло, — похмуро мовила Луїза. — Що ж, незабаром тобі доведеться вислухати їхні заперечення. Сьогодні ж. Чи, в крайньому разі, завтра.

— Що ти маєш на увазі?

— Те, що сказала. До твого відома, майже всі твої друзі гостюють зараз у Кастель-Ф'єро.

— Та ну! — Філіп здивовано підвів брови. — І хто ж?

— Їх дуже багато. Десь шість, а то й сім десятків.

— Ого! Нівроку ж собі! А я про це нічого не знаю. Дивина та й годі... І коли вони прибули?

— Більшість учора ввечері, дехто на день раніше, а сьогодні вранці, перед моїм від'їздом на прогулянку, з'явилося ще кілька гостей.

Філіп розгублено похитав головою:

— Отакої! Ернан напевно щось затіває. А якщо в це замішаний Ґастон...

— Ґраф д'Альбре?

— Ти його знаєш?

— Учора Ернан познайомив нас.

— Отже, і він зараз у Кастель-Ф'єро?

— Так.

— А його сестра?

— Амеліна? На жаль, я змушена засмутити тебе — її немає.

На обличчя Філіпові набігла краска:

— Ти щось знаєш про Амеліну?

— Кузен мені дещо розповів.

— І що ж він розповів?

— Що ти звабив її, але одружуватися не збираєшся. Він ґрунтовно готував мене до зустрічі з тобою, попереджав, щоб я не піддавалася твоїм чарам — мовляв, це може зле для мене скінчитися.

Філіп повільно похитав головою:

— Ернан помиляється. Нічого в мене з Амеліною не було. Нічогісінько. І з іншими також. Ти в мене перша, ти для мене єдина. Ти віриш мені?

Луїза подивилася йому в очі й серйозно сказала:

— Я вірю тобі, любий.

Філіп міцно обняв її й пригорнув до себе.

— Ну, і слава Богу. А то пліткарі зображають мене таким серцеїдом, що мені навіть соромно було признатися... — Він замовк, так і не закінчивши своєї думки. А потім замислено промовив: — Дуже цікаво. Що ж замишляють Ернан з Ґастоном?.. Ти часом не знаєш?

— Здогадуюся, — відповіла Луїза. — Але тобі не скажу.

— Чому?

— Як я розумію, твої друзі готують тобі подарунок на день народження. Це має стати для тебе сюрпризом, і з мого боку було б негарно... Ой! — раптом похопилася вона. — Адже Ернан знає, де ти!

— Певно ж, знає, — підтвердив Філіп. — Кожен день свого народження я проводжу тут до самого вечора. До того ж Жакомо, безумовно, доповів Ернанові, що залишив тебе зі мною.

— Отже, скоро він має приїхати. — Луїза встала, підібрала з трави свою сукню і стривожено роззирнулася довкруги, неначе десь тут у траві міг ховатися Ернан. — А мені ще хотілося скупатися...

— То йди купайся, — сказав Філіп. — Тобі треба помитися.

Трохи повагавшись, Луїза згідно кивнула:

— Мабуть, я так і вчиню. До речі, у тебе є чим витертися?

— Так, є. Великий рушник.

— От і добре.

Сором'язливо поглядаючи на Філіпа, Луїза стала знімати з себе рештки вбрання. Філіп із захопленням дивився на неї й самовдоволено всміхався. Він вже мужчина — мужчина з тієї самої миті, коли над озером пролунав крик дівчини, що стала жінкою. І вона задоволена ним як мужчиною. Ще б пак...

Луїза роздяглася догола й забігла в озеро. Вона борсалась у воді, здіймаючи навколо себе бризки, охаючи й повискуючи від задоволення.

— Філіпе! — гукнула вона. — Ходи до мене, ну!

У відповідь Філіп мовчки похитав головою. Він розумів, що удвох вони купатимуться значно довше, а потім їм ще забагається знову покохатися (особисто він не почував себе втомленим), але йому також кортіло чимшвидше дізнатися, що за сюрприз готують для нього Ернан та Ґастон.

Філіп підвівся, як міг привів до ладу свій одяг і зачіску, обтрусив Луїзину сукню та накидку, потім ретельно оглянув її білизну на предмет виявлення плям крові. Виправши біля кромки води одну з нижніх спідниць, він повісив її сушитися на гілку найближчого дерева, а сам сів у тіні і став з усмішкою спостерігати за Луїзою.

Захоплений цим заняттям, Філіп не відразу помітив трьох вершників, що в'їхали на галявину і спішилися за кілька кроків від нього. То були Ернан де Шатоф'єр, Ґастон д'Альбре і ще один його друг, Сімон де Біґор, високий стрункий хлопець п'ятнадцяти років з темно-каштановим волоссям, карими очима і по-дівочому гарненьким лицем. Одягом, як, власне, і всім іншим, Сімон прагнув наслідувати Філіпові: костюм з чорної тафти, прикрашений срібними позументами, пурпурний із золотим шиттям плащ, коричневі чобітки і бузкового кольору берет, трохи зсунений набакир. Довге волосся, як у Філіпа, йому не личило, і тільки тому він носив коротку стрижку.

— Так, — похмуро мовив Ернан, дивлячись то на Філіпа, то на Луїзу, що сховалася по шию в воді, то на її випрану спідницю, яка розвівалася на вітрі, немов прапор. — Чуло моє серце, нічим добрим це не скінчиться... Ну що ж, друже, мої привітання... гм... з днем твого народження.

— І мої, — з усмішкою додав д'Альбре.

— Я також вітаю тебе, — простодушно сказав Сімон, не завваживши двозначності в словах Ернана й Ґастона.

— Дякую вам, друзі, — збентежено пробурмотів Філіп, часто кліпаючи очима, а потім у повній розгубленості ляпнув: — Ну, ось ви й приїхали.

— Атож, — кивнув Ернан. — Приїхали. І побачили.

Філіп ще більше розгубився.

— Послухай, Ернане, мені дуже прикро... справді прикро...

— Ах, тобі прикро! — з несподіваною люттю гаркнув Шатоф'єр. — Йому, бачте, прикро! Шкода, сказав вовк, з'ївши овечку, і зронив скупу сльозу над її останками... А бодай тебе покорчило, Філіпе! Сестра моєї покійної матері довірила мені свою дочку, і що ж — на четвертий день перебування під моєю опікою її зваблює мій кращий друг, людина, що мені за брата, чиїй честі я без вагань довірив би невинність рідної сестри... — Тут він осікся і скоса глянув на Ґастона. — Гм-м, щодо невинності сестри я, мабуть, трохи загнув. А проте тобі варто було б спершу подумати, як я до цього поставлюся — з цинічною байдужістю Ґастона, якому глибоко начхати, з ким спить Амеліна — з тобою чи з самим Вельзевулом, а може...

— Замовкни, Ернане! — різко обірвав його викривальну промову Філіп. — Прошу тебе, не гарячкуй. Я визнаю, що вчинив негарно, я трохи поквапився, але й ти зрозумій мене — я просто не міг чекати.

Ернан здивовано моргнув:

— Чекати? Чого?

— Як це чого? Весілля, певна річ.

У відповідь на цю заяву три пари очей — сині Ґастона, сталево-сірі Ернана і темно-карі Сімона — з мовчазним здивуванням втупились у нього.

— Повтори, що ти сказав, — хрипко промовив Ернан, ледве стримуючи раптовий напад кашлю.

— Я хочу одружитися з твоєю кузиною, — незворушно відповів Філіп.

Ернан не витримав і зайшовся гучним кашлем.

— Друзі мої, — продовжував Філіп, відчувши себе господарем становища. — Ми примушуємо Луїзу чекати. Відійдімо трохи далі, щоб вона могла вибратися з води й одягнутися.

Не чекаючи на їхню згоду, він підійшов до берега, де лежали його речі, видобув з сумки рушника, помахав ним Луїзі, потім поклав його на купу її одягу і знову повернувся до друзів.

— Ходімо, швидше!

Всі четверо заглибилися в ліс і йшли доти, доки галявина та озеро не зникли за деревами. Опинившись на невеличкій прогалині, Філіп сів на траву. Друзі повсідалися перед ним півколом.

— Хлопче, — першим заговорив Ґастон. — Ти це серйозно?

— Цілком серйозно.

— Послухай, не кажи дурниць. Хіба ти не розумієш...

— Я все розумію, Ґастоне. Я свідомий того, що роблю.

— Ти клеїш дурня, ось що ти робиш! Це ж курям на сміх! Та й не тільки курям... Зрозумій, врешті, що вона тобі не рівня. Не заперечую, вона гарненька, дуже гарненька, справжня лялечка, і з нею приємно порозважатися, але ж не можна через це втрачати голову й забувати про своє високе призначення. І про свою гідність.

Ернан почервонів і заскреготав зубами. Його погляд не провіщав нічого доброго.

— Еге, друже, — вимовив він, гнівно виблискуючи очима. — Слідкуй за своїми словами, коли говориш про мою рідню. Луїза моя кузина, і я не дозволю...

— Та не в тім річ, — відмахнувся Ґастон. — Зовсім не в тім. Я, звісно, перепрошую за свою різкість і грубість, я навіть у гадці не мав ображати твої родинні почуття, просто так вийшло зопалу. Зрештою, ти й сам чудово розумієш, що Філіп — не ти і не твій батько, і те, що було дозволено вам, для нього неприпустимо. Він не належить самому собі, кожен його вчинок впливає на долю тисяч і тисяч людей, зокрема й нашу з тобою, і він не має права ставити під загрозу майбуття всієї Ґасконі через свої дитячі примхи.

— А тепер ти послухай мене, Ґастоне, — заговорив Філіп з металом у голосі, усвідомлюючи, втім, що кузен має цілковиту слушність, і через те ще дужче розлючуючись. — Сьогодні тридцять перше травня, день мого повноліття. Відтепер я самостійна людина; твоя опіка наді мною, як, власне, й опіка мого батька, скінчилася. Я вдячний тобі за все, що ти для мене зробив. Ти завжди був і назавше залишишся моїм другом і старшим братом. Як і раніше, я прислухатимуся до твоїх порад, але сам вирішуватиму, дотримуватись їх чи ні. Я вирішив одружитися з Луїзою і одружуся. Незважаючи ні на що! Будь певен, я це зроблю, адже ти мене знаєш. Мені шкода, що ти так рішуче налаштований проти цього шлюбу, зараз я дуже потребую твоєї підтримки, але це не змінить моїх намірів. Сподіваюсь, я ясно висловлююся?

Ґастон приречено зітхнув:

— Та вже куди ясніше... І все ж таки, що буде з Амеліною? А раптом вона вагітна?

Філіп почервонів:

— Що за дурниці! Це неможливо.

— Так-таки й неможливо? — не вгамовувався Ґастон. — Звідки така певність?

Сімон смикнув його за рукав:

— Ґастоне, віддай за мене сестру. Мої батьки згодні.

Д'Альбре скривився, ніби з'їв чогось кислого. Протягом останнього року він чув цю пропозицію мало не щодня. Сімон був геть схиблений на Амеліні, і ця обставина надавала його дружбі з Філіпом присмак суперництва.

— Ну, що мені з тобою робити? — втомлено промовив Ґастон. — Очевидячки, Сатана врешті прислухався до твоїх пристрасних молитов... А раптом виявиться, що Амеліна чекає дитину? Тоді що?

Сімон кинув на Філіпа тріумфуючий погляд і в припадку великодушності (вірніше, такого властивого йому добросердя) заявив:

— Я вA знаю його своїм!

— Браво! — з удаваним ентузіазмом вигукнув Ґастон, поплескавши його по плечу. — Ти завжди був найкращим з нас, хоч і не найрозумнішим. Що ж, гаразд, якщо тобі вдасться умовити Амеліну, я не заперечуватиму. А тепер, хлопче, будь такий люб'язний, поміняйся з Філіпом одягом.

— Навіщо? — спитали Філіп і Сімон майже одночасно.

— Бо після недавніх розваг твоє вбрання стало непрезентабельним, — пояснив Філіпові Ґастон. — А коли ми приїдемо до Кастель-Ф'єро, ти маєш виглядати належним чином, оскільки будеш головною дійовою особою в майбутній церемонії.

— Ага... Між іншим, що ви замишляєте? Про яку церемонію ти кажеш?

Перезирнувшись з Шатоф'єром, Ґастон відповів:

— Усьому свій час, друже. Зачекай трохи, нехай це буде для тебе сюрпризом. Приємним сюрпризом, запевняю.

Філіп знизав плечима і взяв у Сімона його камзол та короткий пурпурний плащ.

— Скоро ти зрозумієш, — похмуро озвався Ернан, — чому я барився з викликом Ґійома на дуель. Спершу він має бути знищений морально, а лише потім — фізично.

Філіп вже починав здогадуватися, в чім річ.

— Схоже, сьогодні день сюрпризів, — зауважив він.

— Це вже точно, — сказав д'Альбре. — Ми приготували для тебе сюрприз, ти нам сюрпризик підсунув, щоб тебе грець побив. А твоєму батькові та братам ми скоро такий подаруночок піднесемо, що їм гидко стане. Словом, що далі в ліс, то більше дрів.

НАСТУПНИЙ РОЗДІЛ

ПОВЕРНУТИСЯ ДО ЗМІСТУ

Додаток 1. ДІЙОВІ ТА ЗГАДУВАНІ ОСОБИ

Додаток 2. ҐЕНЕАЛОҐІЧНІ ТАБЛИЦІ

вгору